Головна
Реєстрація
Вхід

Вітаю Вас Гість | RSS
       САЙТ   ПАМ'ЯТІ
      ЛЕОНІДА КУЛІША-ЗІНЬКІВА

поет, дитячий письменник, гуморист, краєзнавець 

Меню сайту

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 81

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу

 Твори для дітей 
 
ТВОРИ ДЛЯ ДІТЕЙ
 
 
Сонечко
Вийшло вранці сонечко з-за ріки,
Цілувало соняха пелюстки.
І раділи дітоньки, ще малі:
- Є на небі сонечко й на землі.
 
 
 
 
 
 
Вечір
Загляда у шибку
Вечір Бородатий знов.
Присипати він малечу
Через сад прийшов.
З-під кожуха гарну казку
Тихо дістає.
Тата сила й мами ласка
В добрій казці є.
 
 
 
Весна
Сонечко веселе
Скоро припече.
Прилетить веселик
Зі своїм ключем.
Заспані дві жабки
Випливли зі дна.
Радо плещуть в лапки:
"Що, уже весна ?”
 
 
 

Вишеньки
Намистинка-вишенька
Вабить на гіллі.
- Ой, яке ж то лишенько,
 Що ми ще малі!
Зазирать втомилися
Братик мій і я.
- Може, ти нахилишся,
Вишенько моя ?
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Колискова від матусі
Донечку-зориноньку
Колихала мати:
-Спи, моя дитинонько,
Діткам треба спати.
За селом у гайчику
З соненятком-втіхою
Вже заснули зайчики
З мамою зайчихою.
Засинай же, донечко,
Не сварись мізинчиком,
Завтра збудить сонечко
Золотим промінчиком.
 
 
 
 
 
Сонячний дощ
Сонце світить,
Дощ іде.
Хто таке ще Бачив де ?
Донечка всміхається,
- Сонечко вмивається ?
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 
Уранці біля хати
Уранці біля хати
малесенькі сліди –
зайчаточко вухате
приходило сюди.
Стояло біля хати,
ступило на поріг,
хотіло нам сказати,
що випав перший сніг.
 
 
 
В гості ящірка ходила
В гості ящірка ходила
Й по дорозі хвіст згубила.
Не пустили її в гості,
Кажуть: "Нащо нам безхвості?”
І навіщо вчора киця
Гребла сіно у копицю?
Що у лісі жук знайшов
Й приміряти вже пішов?
Всі історії цікаві
Прочитай, не будуть зайві.
 
Танцювали зайчики
Танцювали зайчики у гайку,
На сніжку біленькому, на сніжку.
Вибивали лапками гопака,
Хоч мела хурделиця
Ще й яка.
Гарно побігайчики
Стриб та скік –
Зустрічали зайчики
Новий рік.
 
 

Два колоски
 
На широкому полі поруч одна одної росли дві стеблини. Росли, часто перемовлялися між собою.
— Як мені цей дощ надокучив, — жалілась перша пшенична стеблина.
— Капає та й ка­пає на голову.
— Що це ти, сестрице? — обізвалась друга стеблина.
— Дощ — це добре, рости будемо, урожай­ними станемо. Помовчить-помовчить перша стеблина і знову своє:
— І чого ці сонячні промені мене зачіпа­ють? Чого зі мною вітерець бавиться?
— Мовчи, сестрице, — знову каже друга стеблина.
— Це добре, наші колоски зернами налива­тись будуть.
— І без того виросту! — сердилась перша стеблина.
— Чи не бачиш, якою я вже стала. Поглянь тільки. І ти, і всі наші родички переді мною голови схиляють. Це вони так шанують мене, у пояс мені кланяються. Загордилась ця стеблина. Ой, як загорди­лась! Та якось на поле прийшла Людина. Гля­нула на високий колосок і сказала:
— Пустоцвіт. Нічого з нього не буде:
— А побачивши колосок, що нахилився майже до самої землі, промовила:
— Який красень! Скіль­ки в ньому золотих зерен! Схилився, неначе дякує землі-матінці за те, що зростила його на радість людям. Високий колосок зрозумів усе, але було уже пізно.
 

 
Мізинчик
Були собі на руці п'ять пальців-братиків. Жили дружно, завжди один другому допома­гали. І все в них виходило, найважчу роботу зробити могли. Тільки одного разу наймен­ший пальчик Мізинчик капризитись почав.
— Хай решта пальчиків працюють, — поду­мав сам собі.
— Я найменший, найслабший, ще встигну напрацюватись. Так сказав і біль­ше не захотів своїм братикам допомагати. Спо­чатку ті умовляли його, соромили, ледарем називали. Мізинчик нікого і нічого не хотів слухати. Що ж, вирішили решта братиків, нехай бу­де по-твоєму. Живи сам. Побачимо, що з того вийде. Незручно було для чотирьох братиків різну роботу виконувати. Проте потроху вони зви­кали. Згодом почали помічати, що і без Мі­зинчика можуть обійтись. А що Мізинчик? За­хотів він одного разу яблуко з яблуні зірвати — не вийшло. Став братиків просити.
— Е, ні, — відповіли ті.
— Ми всі гуртом робимо, а ти роби тепер, що хочеш сам. Віднині Мізинчик не міг м'ячиком побави­тись, двері відчинити. Не міг нічого. Якось припав він до долоні й почав гірко плакати. Тільки ніхто не звертав на нього ува­ги. Добре виплакавшись, Мізинчик сказав своїм братикам знайомі діткам слова: "Вибачте ме­ні. Я більше не буду". Після цих слів весело і радісно стало Мізинчику. Недаром кажуть люди, що разом і робота робиться, і серце радіє.

Як зайчик лисичку обхитрив
Брела полем Лисичка. І та­кою вже голодною була, що ледве довгого хвоста по землі волочила. "Ох, і невезуча я сьогодні, - буркала сама собі під ніс.
- Хотіла рябого півни­ка на сніданок впіймати, так собаки ледве життя не вкоро­тили. Мишва також у нори по­ховалась, та ще й пищить -насміхається". Брела лисичка і долю про­клинала: раптом
- Який сором! - промовля­ла, ледве не плачучи.
- Щоб бути найхитрішою від усіх звірів лісових і смертю голод­ною помирати.
- Ой, а це що?! - раптом вигукнула рудохвоста.
- Здо­ровенький був, клубочку-колобочку. Очі в Лисички забі­гали, радістю засвітились. Під торішніми пожовклими бур'­янами, у неглибокій ямочці сиділо маленьке перелякане зайча.
- Не тремти, косооке, - ска­зала лисичка.
- Боягузи для мене страшенно несмачні. Але я однаково тебе з'їм, бо дуже-дуже голодна.
- Така вже моя доля, - ска­зав Зайчик.
- Але ж я дуже маленький, я, тітонько, всьо­го-на-всього позавчорашній. Ось подивіться: кулачок та й годі. І що тут їсти? А знаєте що? - оговтавшись, сказав Зай­чик.
- Я і насправді несмач­ний. А кажуть, якщо в мене трішки хвостик відросте, тоді я стану дуже смачним. А це недовго. Глянула Лисичка на куцо­хвостого й задумалася. "А й справді, - мовила сама до себе, - скільки в цьому мишеняті наїдку?". Потім знайшла суху стеблину і поміряла йому хво­стика.
- Оце знай, - зробивши сер­дитий вигляд, сказала Лисич­ка.
- Якщо до вечора хвостик не відросте, я однаково тебе з'їм, навіть несмачного.
- Так-то так, - знову озвав­ся Зайчик.
- Проте як я підро­сту разом з хвостиком, коли теж давно не їв? Коли б ви принесли хоч малесеньку мор­квину. Добре, - погодилась Ли­сичка.
- Сиди тут, а я піду на грядку по моркву. Пішла вона, а Зайчик стриб - і тільки його бачили. А там, зовсім неда­лечко, хитрого Зайчика чека­ла його мати Зайчиха. Вона все бачила і чула, але не мог­ла нічим зарадити маленько­му синочку. Ти вже зовсім дорослий, мій любий Зайчику, коли зумів обхитрити саму Лисич­ку, - сказала так Зайчиха, і пострибали вони обоє до густої конюшини, радіючи, що все так щасливо скінчилось.

Золота копійка
Хтозна-де, але одного разу знайшов Чиж золоту копійку. Чув він, що золото - то вели­ке діло. "Тепер я найбагатший від усіх птахів", - подумав Чиж і був від того гордим-прегордим. Так загордився, що і їсти для себе пошукати лінувався.
- Навіщо? - міркував птах. - У мене е золота копійка, я багатий. Минали дні. Зголоднів Чиж. Полетів до Горобчика.
- Чи не даси мені чогось попоїсти? - за­питав у нього.
- А я тобі дам за це золоту копійку. Розсміявся Горобець.
- А навіщо вона мені? Що з нею буду робити? Чиж розгнівався і сказав:
- Нічого ти не розумієш. У кого золото, той багатий!
- Ну і багатій собі на здоров'я! - цвірінькнув Горобець і полетів шукати їжу для своїх жовторотиків. Дуже образився Чиж. "Ну і нехай. Полечу до Сороки. Ця птаха мене зрозуміє. Не те, що той общипаний Горобець". Полетів. Чи не обміняю я у вас, пані Сороко, золо­ту копійку на їжу? - мовив Чиж.
- Ще чого захотів! - застрекотіла вона. - У мене такого добра не злічити. І показала самовпевненому Чижу у своєму кубелечку блискучі бляшки, кольорові скельця та ще багато всякої всячини. "Полечу звідси до Крука, - вирішив зовсім зголоднілий Чиж. - Він старий, мудрістю і розумом не обділений". Та й полетів, трима­ючи в дзьобі золоту копійку. Крук якраз відпочивав на сухій гілляці. Коли Чиж на­близився, Крук невдоволено прокричав: "Кар! Кар! Кар!". Володар золотої копійки ви­рішив, що старий вигукнув: "Вкрав! Вкрав! Вкрав!", і в ту ж мить від несподіванки ви­пустив із дзьоба золоту копійку, яка впала в глибоку річку. Чижеві від того стало тільки смішно.
- Ну і нехай, - задоволено сказав сам до себе й полетів шукати чимось повечеряти.
 

Календар
«  Березень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Друзі сайту

© Сарненська центральна районна бібліотека, відділ автоматизації бібліотечних процесів, 2012 рік