Леонід Куліш-Зіньків... Так підписувався він під своїми неповторними гуморесками, сатиричними мініатюрами, смішинками-намистинками, співомовками, бувальщинами, легендами. Зрештою, хіба можна перелічити жанкри з невмирущої скарбниці цього самобутнього представника краснописьменства, твори якого залюбки вивчають не лише учні місцевої школи, а й усієї держави за шкільною навчальною програмою.
Є люди, які залишають після себе рясні дороги життя, пломеніючу зірку в небі та добре ім'я. До цієї когорти творців належить і Леонід Зіновійович Куліш.
Він усміхається до нас із світлин, його голос лине з магнітофонних записів, рясніють вічною мудрістю його збірки. Скільки їх, цих яскравих іскорок пам'яті про нього? Мабуть, багато, бо людиною він був незвичайною, щедрою на добро, влучне слово, щирі поетичні рядки.
Над художнім словом він працював понад півстоліття. Працював натхненно й продуктивно. А головне — його книги не залежувалися на полицях книгозбірень. Він був поетом у всьому: у віршах, у прозі, в публіцистиці і в самому способі життя людини, залюбленої в рідну землю, в свій народ, його мистецтво, літературу, мову.
|
