|
|
Валентина Іванівна Петренко
поетеса |
Хто тепер поруч з тобою?
Хто тобі скаже - люблю?
Стала планета пласкою
В чорному колі жалю.
Грона віршів перестиглих
Більше не зірве рука,
Тільки розтанути встигла
Свічечка долі тонка.
Скло на вікні розчинилось,
Протягом вийшли дими.
Все, що від тебе лишилось,
Вітер розніс між людьми.
Сталося те неминуче,
Більше страхів не таї.
Ангел зронив з неба ключик
Просто в долоні твої.
Хтось за тобою заплаче,
Сльози віконце засклять.
Небо заятриться, наче
Тисячі вічних багать.
І над рівниною плоті,
Над найживішим єством
В Божій святій позолоті
Злине прощальний псалом.
Яблуні цвіт засніжило,
Холодно, все, як завжди...
Що ти, душе, сотворила,
Скільки ти встигла знести?
Більше не треба ховатись
В марево грішних видінь.
Нікуди вже повертатись,
Нас дочекайся.
Зустрінь.
